В період Різдвяних свят хочеться вірити в чудеса. Особливо в те, що війна швидко скінчиться і для нашої країни настануть кращі дні. Особисто я вірю в те, що всі ситуації, в тому числі дуже прикрі, посилаються для нашого ж блага та зцілення.
Наше суспільство дуже довго “хворіло”. Коли людина веде неправильний спосіб життя – палить, вживає надмір алкоголю, мало спить, неправильно харчується, заздрить, часто гнівається - це неодмінно позначається на її здоров’ї. Суспільство – це той самий організм, лише більший. І якщо його “спосіб життя” перевернуто з ніг на голову – неправда, злодійкуватість, пасивність – побутують на всіх рівнях від найвищого до найнижчого, то… з роками вилазять дуже неприємні хвороби з усіма наслідками.
Майдан зібрався тоді, коли вже не було іншого виходу. Хвороба була дуже запущена. Якщо порівняти з запаленим зубом, то Майдан зібрався в період гострого болю і не йти швидко до стоматолога – значить приректи себе на муки, зараження організму і незрозуміло які наслідки... Або згадаймо апендицит – лікарі часто кажуть “якби прийшли хоч трохи пізніше – смерть!”.
Найкраще було б для нас всіх не запускати “зуби” і проводити профілактичні походи до лікаря (протистояти злу і брехні, коли ті ще в зародку). Але ми ж самі своєю пасивністю дозволили монстру вирости до небачених розмірів – і тепер дивуємось, коли тому врешті настане кінець.. А дехто ще й каже, що корінь зла – в Майдані і Майданівцях.
Ми ще не знаємо, що було б, якби Майдан не зібрався тоді. Але можна уявити. Там посеред наметів я часто зустрічала жіночку з плакатом “Зупиніть свавілля чиновників”. Її молодого сина ні за що посадили за грати і там вбили. Чи нам хотілося б, щоб так само було з нашими дітьми в державі-колонії?
“Зараз не краще, ситуація не змінилась” – кажуть ті ж самі люди. А запущені ракові метастази легко лікуються? Чи їх можна просто так взяти, вирізати і викинути з тіла? Якщо на рівні людини лікування хвороби так важко проходить і може коштувати 100 тисяч євро, то що вже говорити про суспільство?!
Так, діяти і “лікуватись” потрібно рішуче і оперативно, бо коли просто лежати і нічого не робити, то хвороба буде і далі прогресувати, хіба не так? Та ми не можемо абсолютно все контролювати, як і лікарі. Лікар робить все можливе, а там – на волю Божу. Раз суспільні хвороби дали такі наслідки і ускладнення, які ми зараз маємо – то значить процес цього вимагає. Коли хвора на рак дитина переживає різні стадії загострення та рецидиви – хіба батьки роблять висновок, що даремно вони почали лікування? Ні, вони далі збирають гроші і лікують. Бо по-іншому просто не можуть, совість замучить, жити з цим не зможуть.
І в нашому суспільстві зараз багато рецидивів – та хіба це значить, що лікуватись не потрібно було? Так, боляче, затратно, дуже неприємно і виснажливо. Але якщо цього не робити – було б ще гірше. Бо так працює Всесвіт з його фізичними і моральними законами, серед яких Закон відповідальності за дію чи бездіяльність. Зробив – виправ. Це стосується кожного з нас, і мене в тому числі, бо всі ми підпадаємо під “Закон морального тяжіння”.
В Пауло Коельо є чудові слова: “Бог не мстить. Бог є любов. Єдина форма покарання, до якої Він може вдатись – це заставити того, хто перервав потік Любові, знову його відновити…”.
Заступитись за побитих студентів і майбутнє своїх дітей – це і є відновлення потоку Любові. Взагалі, якби у Всесвіті не було балансу, він би розвалився дуже швидко і не проіснував мільярди років. Земна вісь нахилена під самим “правильним” кутом, а промінчик сонячного світла доходить на Землю саме за стільки часу, щоб нас тут і не заморозило при мінус 200 і не посмажило при плюс 500. Точнісінько так само чітко працюють і моральні закони.
Багатьох українців сьогодні мучить питання, скільки ще буде тривати війна і коли врешті прийде кінець Путіну. Тут мені на згадку приходить ситуація з однією моєю знайомою. Вона дуже не любить дощу і коли бачить хмару – в неї погіршується настрій і вона починає нарікати на непогоду. Я її запитую: “Ти любиш полуниці?”. “Звичайно”, - відповідає вона. “Ну так цей дощ потрібний саме полуницям, картоплі, яблуням… Бо коли ми з тобою ходили на пляж і там мали змогу вскочити в озеро – полуниці, картопля і яблуні не мали такої змоги. Вони терпіли спеку, коли ми відпочивали, а тепер їм потрібен дощ”.
Я навіть написала своєрідну картину-загадку “Кому Бог має догодити?”. Сюжет наступний: на картині зображено будинки двох сусідів, а в небі – сонце, прикрите хмарою. І незрозуміло, буде дощ чи ні. Два сусіди моляться Богу. Один з них просить сонячну погоду, бо запланував покататись на велосипеді, а інший хоче дощу, бо займається садівництвом. Запитання: то кому Бог має догодити? Як Він міг би це зробити?
Ми не повинні забувати: ми в цьому світі не одні. У світі так багато суб’єктів і так багато взаємозв’язків, що Бог все має вирахувати так, аби для кожного було найбільше благо. Він однаково любить і українців, і росіян, і євреїв. І хоче, щоб будь-яка ситуація принесла всім людям найбільше благо, бо Він є Любов.
Та ми, і я в тому числі, замість того, щоб пам’ятати цю істину, часто вередуємо, вибиваючи з рук Лікаря інструмент, заважаючи тим самим процесу нашого одужання. Та ми в силах зробити і так, щоб пришвидшити одужання і мало того – після хвороби стати набагато сильнішими та обачнішими і жити благополучно багато-багато років. Як це бувало з хворими, яких прирікали на смерть, а ті зайняли “правильну позицію” і жили до 100 років.
І найперше для цього потрібно… поговорити з Богом і відновити втрачений діалог. Заглянути в свою душу і приготувати місце для Світла. Взагалі сила молитви може творити чудеса – якщо ми не відкидаємо Закону, на якому тримається Всесвіт і наше щастя.
Щиро Ваша,
Алла Мосієвич