Стрес повинен підштовхувати до дій, а не паралізувати. Як би трагічно не виглядало все навколо, але будь-яка криза – це поштовх до активних кроків, переродження, трансформації. Тому цей “поштовх” треба використовувати. А жалітись і плакати – не найкращий вибір. Я вирішила поговорити про це з дуже поважним спеціалістом в області психотерапії Володимиром Миколайовичом Марковиченком, який кілька місяців тому в лікарні-санаторії “Солоний лиман”, що на Дніпропетровщині, допомагав проходити реабілітацію пораненим майданівцям.
А.: Володимире Миколайовичу, наш народ зараз переживає велике випробування. Наскільки я знаю, стрес корисний в нормальній кількості, а гіперстрес шкодить здоров’ю, вибиває з колії і навіть паралізує. Що, на Вашу думку, з цим потрібно робити? Адже з дня в день ми всі перебуваємо під впливом поганих новин…
В.М. : Во-первых, убивает не стресс, а убивает реакция на стресс. Нужно регулировать именно реакцию на стресс. И вместо того, чтобы убиваться, наслаждаясь этим стрессом и изматывать себя, нужно подумать, что вы можете сделать для данной ситуации, чтобы ее разрешить. Сделайте свой маленький вклад, и вам станет легче. Но если уж совсем невыносимо, то можно научиться дессоциироваться. То есть, посмотреть на ситуацию и на себя как бы со стороны. Можно посмотреть на себя сверху: с 5-ти метров, с 10-ти, с 30-ти. И очень часто это хорошо помогает. По крайней мене, внутренне напряжение разрешается.
А.: Просто подивитись на себе і ситуацію згори?
В.М.: Да, понаблюдать с точки зрения зрителя. Как будто Вы — не действующее лицо. Смотреть как фильм. Можно понаблюдать за собой как будто из другого конца комнаты. Немножко воображения — и все получится. Это очень легко. А у кого сразу не получится — то немножко желания и упорства обязательно приведут к результату.
А.: Особисто я можу підтвердити Ваші слова відносно дії. Був час, коли мене буквально паралізувало від поганих нових. Та потім я намагалась себе якось вивести з цього стану і говорила собі: «Алла, сльозами горю не допоможеш. Ти сама ситуацію в країні точно не вирішиш. Та що корисного ти можеш зробити в даній ситуації? Що особисто мені під силу?” І відповіді приходили. А потім крок за кроком і поганий настрій зникав…
В.М.: Аллочка, я это как раз имею ввиду в первую очередь. Самого лучшего результата можно добиться, когда действовать. Когда что-то делаешь для разрешения ситуации — тогда концентрируешься на действии и уже некогда смаковать стресс.
А.: Я нещодавно спілкувалась з іншим спеціалістом, поважним психологом, яку знаю з часів Майдану. Вона зараз працює в складі величезної волонтерської групи кризової психологічної підтримки та займається допомогою пораненим, сім’ям вбитих та переселенцям. Вона сказала, що коли пасивно спостерігати за ситуацією і не робити “маленьких внесків для її вирішення”, то стрес потім переходить в тіло і ми починаємо хворіти. Тобто, спочатку параліч думок, а потім хвороба тіла… Напевне, ці поради можна також використати і для нашого повсякденного життя? Правило “дії”, яке є протилежним до “смакування важких думок”, очевидно придатне для розв’язання інших життєвих ситуацій, що виникають на роботі, в сім’ї і т.д.?
В.М.: Если нам кажется, что нет выхода, это не значит, что его в самом деле нет. Если написать 50 способов решения ситуации, то при условии, что каждый последующий вариант не будет повторять предыдущий — решение найдется обязательно.
А.: Нещодавно я дізналась з однієї книжки про схожий метод. Він полягав в тому, щоб подумати про якусь ситуацію, на яку ми жаліємось, і оцінити її з 1 до 10-ти. А потім поміркувати, якими будуть самі мізерні ознаки того, що рівень задоволеності виріс на 1 пункт (важливо записати якомога більше ознак). Пізніше, в світлі вищесказаного, потрібно перерахувати самі перші, маленькі кроки, які потрібно здійснити, щоб рівень задоволеності ситуацією виріс. А потом взяти і зробити!
В.М.: И нужно помнить, что в зачет идет только практика. Если Вы что-то знаете, но не делаете — это ничего не решает. Если не получается одним способом — нужно попробовать сделать другим способом.
А.: Як же все насправді просто…
В.М.: А все просто. Если Вы поверите — все остальное просто.
А.: Григорій Савович Сковорода в свій час сказав: «Слава блаженному Богу, що потрібне зробив неважким, а важке – непотрібним» :).
В.М.: :)). А я вспомнил Геогена, который ходил по базару и хохотал. Когда его спросили, почему он хохочет, он ответил: «Как много вещей, которые мне не нужны».
А.: Дякую Вам велике. Мені дуже подобаються прості рекомендації, які не складно виконувати :)